Хто годує піратські онлайн-кінотеатри: звідки беруться десятки тисяч фільмів і хто на цьому заробляє

Останнім часом я вже не вперше натрапляю на суперечки про піратські онлайн-кінотеатри. Хтось обурюється рекламою, хтось радіє безкоштовній прем'єрі, а хтось доводить, що платити за Netflix немає сенсу, коли все є на одному сайті.

А мене зачепило інше питання: звідки в цих сайтів стільки фільмів?

Серйозно. Черговий «Кінощосьтам» пропонує десятки тисяч фільмів, серіалів і мультфільмів, кілька озвучень, субтитри, різну якість. Каталог постійно поповнюється, працює просто в браузері й часто навіть не просить реєстрації.

Невже власник кожного такого сайту сидить у підвалі між серверними стійками, особисто завантажує нові сезони й розкладає файли по папках?

Зазвичай ні. І тут починається найцікавіше.

Кінотеатр без жодного фільму

Більшість піратських кінотеатрів — це вітрина магазину без власного складу.

Власник робить сайт і наповнює його назвами, постерами, описами й рейтингами. А замість відеофайлів вбудовує чужий плеєр.

Коли ви натискаєте «Дивитися», відео приходить з іншого сервера, який до домену кінотеатру не має жодного стосунку. Тож два зовсім різні сайти можуть показувати той самий фільм з одного джерела, а п'ятдесят сайтів — працювати на одному й тому самому плеєрі. TorrentFreak, розбираючи цей ринок у квітні 2025 року, показав плеєр одного постачальника одразу на двох різних сайтах.

Для власника сайту це дуже зручно: не треба зберігати десятки терабайтів відео, платити за величезний вихідний трафік і перекодовувати фільми під різні пристрої. Його робота — сайт і відвідувачі. Відео доставляє хтось інший.

Є й бонус — мобільність. Сайт без файлів легко переїжджає на новий домен після чергового блокування: вітрину переставити простіше, ніж склад.

У цього «складу» є назва

У російськомовному сегменті такі сервіси називають відеобалансерами, в англомовних текстах — піратськими CDN, тобто мережами доставки контенту.

Назва трохи оманлива. За нею стоїть не лише розподіл навантаження між серверами, а ціла платформа: сховище, плеєр, інструменти для вебмайстрів, реклама й автоматичне поповнення бібліотеки. По суті — оптові постачальники піратського кіно.

І ринок цей значно централізованіший, ніж здається. У квітні 2025 року російська компанія з кібербезпеки F6 (колишній російський підрозділ Group-IB) оцінила, що до 90% нелегальних онлайн-кінотеатрів отримують відео приблизно від 12 основних постачальників. Рейтинг найпопулярніших вона склала за 1400 піратськими сайтами:

Читати ці цифри треба уважно. Це частка сайтів у вибірці, які підключили конкретного постачальника, а не частка переглядів чи доходів. А сума перевищує 100%, бо багато кінотеатрів тримають два-три джерела одразу — про всяк випадок.

І це знімок 2025 року, а не рейтинг на жовтень 2026-го. Але структуру ринку він показує добре.

Найкумедніше для глядача: можна місяцями сперечатися, який піратський кінотеатр кращий, хоча за різними логотипами часто крутиться той самий плеєр.

Хто зберігає цю гору фільмів

Постачальники. Для них величезна бібліотека — це і є бізнес: сервери, CDN, кешування, кілька копій файлів. Звичайні технології доставки великих обсягів даних, тільки застосовані до чужого кіно.

За даними F6, які наводить TorrentFreak, база одного з постачальників налічує понад 550 тисяч відеофайлів. А вся інфраструктура великих балансерів, за оцінкою F6 на квітень 2025 року, — понад 4400 доменів.

Тільки відеофайл — не те саме, що фільм. Один фільм може існувати в кількох якостях, озвученнях і версіях, а серіал розпадається на десятки епізодів. Тож 550 тисяч файлів — аж ніяк не 550 тисяч унікальних фільмів.

Для масштабу: бібліотека зі 100 тисяч файлів середнім розміром 2 ГБ — це приблизно 200 ТБ без резервних копій. Для дата-центру не фантастика: номінально це влізе на десять сучасних жорстких дисків по 22 ТБ.

Справжня проблема не в зберіганні, а в доставці. Якщо щодня тисяча людей повністю дивиться відео на 2 ГБ, це близько 60 ТБ вихідного трафіку на місяць. Сто тисяч глядачів — уже 6 ПБ.

Тому централізація й вигідна: один постачальник тримає дорогу інфраструктуру, а сотні сайтів зганяють до нього глядачів.

Цікаво, де ця інфраструктура стоїть. За F6, сервери постачальників здебільшого не в Росії, а в Нідерландах, США, Німеччині, Франції та в Україні — так їх складніше заблокувати.

Звідки беруться самі копії

Джерел кілька: цифрові релізи стримінгових сервісів, Blu-ray та інші диски, записи з кінозалів, витоки й матеріали, які потрапили в мережу ще до офіційного релізу.

Далі копії проходять через реліз-групи, торренти, файлові сховища й інших посередників. Відео перекодовують, додають звукові доріжки й субтитри, готують до потокового перегляду — і лише потім воно опиняється в бібліотеці постачальника.

Швидкість вражає. F6 відстежує, які прокатні прем'єри потрапляють у мережу: за 2025 рік з 585 перевірених релізів злили понад 49%. У першому півріччі 2026 року зарубіжні фільми опинялися в піратському доступі значно частіше за російські: близько 57% проти 10%.

Самі бібліотеки оновлюються майже автоматично: балансер якраз і продає вебмайстрам можливість не розміщувати відео вручну. Тож коли новий фільм з'являється одразу на десятках сайтів, це не означає, що десятки адміністраторів одночасно сіли його завантажувати. Найімовірніше, бібліотеку оновив хтось один, а решта просто отримала результат.

А де тут гроші

Було б дивно, якби всю цю інфраструктуру тримали з чистої любові до кіно.

Головне джерело доходу — реклама: на сайті, у плеєрі, перед фільмом і посеред нього. За даними F6, які наводить TorrentFreak, на квітень 2025 року 36% реклами на піратських ресурсах — це ролики всередині відео, які крутять партнерські мережі або самі постачальники.

Звідси й партнерська модель: власник сайту приводить глядачів, постачальник дає відео й рекламу, дохід ділять. Конкретні умови різні й публічно відомі не всі, але орієнтир із минулого є: у 2019 році Group-IB повідомляла, що постачальник Moonwalk платив сайтам $0,60 за тисячу переглядів.

Історично головними рекламодавцями були нелегальні онлайн-казино та букмекери. Тепер картина цікавіша. За оцінкою F6 від березня 2026 року, у 2025-му 89% рекламних показів на піратських порталах припало на легальні бренди і лише 11% — на «чорну» рекламу казино й букмекерів. Тобто реклама цілком респектабельних компаній теж опиняється всередині піратського кіно.

А сам ринок кілька років стискається. За тим самим дослідженням, російські піратські портали заробили у 2025 році $34,4 млн — на 5,5% менше, ніж роком раніше, і в 2,5 раза менше за пік 2018-го. F6 пояснює це масовими блокуваннями, дешевшою рекламою і тим, що глядачі переходять до легальних сервісів.

Але ховати піратів рано. У першому півріччі 2026 року їхні доходи зросли на 4,2%, до $17,3 млн — після семи років падіння. F6 пов'язує це з попитом на зарубіжні фільми й серіали, яких немає на легальних російських платформах.

Чому б не відкрити свій кінотеатр

Технічно зробити сайт із каталогом фільмів сьогодні нескладно. Але між «зробив сайт» і «збудував успішний піратський кінотеатр» відстань приблизно як між «поставив ятку» і «відкрив мережу супермаркетів».

По-перше, потрібна аудиторія. Конкурувати доведеться із сайтами, які роками збирали пошуковий трафік, плодили дзеркала й билися за запити на кшталт «дивитися фільм онлайн». І пирога стає менше: за F6, у 2025 році пошуковий трафік на піратські портали впав на 5,1%, а на легальні кінотеатри — зріс на 27,6%.

По-друге, постачальники беруть не всіх. Alloha, за даними TorrentFreak на квітень 2025 року, вимагала від партнера власний сайт і щонайменше 300 відвідувачів на добу протягом попереднього тижня. Новачкові з нуля — зась.

По-третє, це незаконна діяльність з усіма наслідками: скарги правовласників, вилучення сторінок із пошуку, блокування доменів, претензії до хостингів і, залежно від країни, кримінальні справи.

І є четвертий момент, про який говорять рідше.

Конкуренція без правил

Це ринок, де не всі грають за правилами і майже ніхто не може покликати на допомогу поліцію.

DDoS-атаки, зломи, крадіжка трафіку, шантаж, використання чужих юридичних проблем як конкурентної переваги — для нелегального бізнесу це цілком реальні ризики. Але чесно: перевірених даних про масові війни між відеобалансерами немає. Це сценарії загроз, а не задокументовані історії.

Різниця з легальним бізнесом проста. Легальна компанія після атаки йде в поліцію й відкрито рахує збитки. Піратському сервісу пояснювати слідчим, що саме в нього вкрали і скільки він на цьому заробляв, — сумнівне задоволення.

Задокументовані удари тим часом приходять з інших боків. Від правовласників і регуляторів: у 2025 році в Росії заблокували рекордні 304,5 тисячі піратських сторінок — більше, ніж за 2022–2024 роки разом. І зсередини самих сайтів: F6 перевірила 500 піратських ресурсів і виявила, що 39% із них небезпечні — з вірусами, вразливостями або в чорних списках антивірусів і пошуковиків. Тож ризикує не лише власник, а й глядач.

А ще є банальна залежність від партнера. Якщо постачальник відео зникне, кінотеатр залишиться з гарним каталогом і без жодного фільму.

Таке вже траплялося

Найкращий приклад — Moonwalk. До жовтня 2019 року це був один із найбільших постачальників піратського відео для російськомовних кінотеатрів. За оцінкою нідерландської антипіратської організації BREIN, він обслуговував близько 80% відомих російських піратських стрим-сайтів, а в базі мав понад 26 тисяч фільмів і 10 тисяч серіалів.

У жовтні 2019 року BREIN разом з MPA і ACE отримала судові накази проти п'яти хостинг-провайдерів у Нідерландах. Moonwalk відключився й пообіцяв, що «більше НІКОЛИ не повернеться». Слідом, за даними F6, пішли на дно ще два великі постачальники — HDGO і Kodik.

Тобто щоб ударити по сотнях піратських сайтів, не обов'язково закривати кожен окремо. Достатньо вибити одного великого постачальника. Така собі централізація децентралізованого піратства.

Щоправда, ненадовго. Kodik згодом відновив роботу на нових доменах і в рейтингу F6 2025 року знову має свої 9%. А ринок за кілька років відбудувався навколо нових імен.

Що стоїть за кнопкою «Дивитися»

Піратський онлайн-кінотеатр — це не сайт, куди хтось завантажив фільми. За кнопкою «Дивитися» стоїть цілий ланцюг: ті, хто дістає копії, реліз-групи, постачальники відео, сервери, рекламні мережі, власники сайтів і посередники.

Тисячі вітрин тримаються на кількох великих складах. Для глядача все просто: відкрив сайт, натиснув Play, подивився. А за цим — сотні тисяч файлів, рекламні бюджети, боротьба за пошуковий трафік, блокування і ринок, який навчився жити без права на сам продукт.

Найцікавішою технологічною частиною піратського кінотеатру часто виявляється зовсім не сам кінотеатр. А компанія, про існування якої глядач навіть не здогадується.